ПОКАЯННЯ

Земле, прости!
Що на шматки тебе порвали
І з надр твоїх всю кров повипивали.
Сонце, прости!
Що вже не світиш, а печеш.
І випікаєш наші рани і нам прощення не даєш.
Гори, простіть!
Що необдумано твої дерева вирубали,
А зливи нищили хати, поля змивали.
Прости, Плането!
Що не жаліли ми тебе
І про здоров”я ми твоє не дбали.
Пташко, прости!
Що дерево з твоїм гніздом зрубали,
А пташенята на землі твої так жалібно пищали.
Прости, косуле!
Що ради втіхи ми в тебе стріляли,
І в лісі безродинними
Твоїх дітей лишали.
Чи не хватало нам землі,
Що ми озера й ріки засипали.
Прости нам, фауно!
Що стільки діточок твоїх
В Червону книгу записали.
Простіть нам, море й океан!
Над вами теж ми познущались.
Що навіть велетні-кити
У відчаї на берег викидались.
Боже, прости!
За все, що Ти нам безкоштовно дав.
А ми дарів твоїх не цінували.
І коли ми чуємо, що тут чи там
Вулкан проснувсь і гонить лаву, а землетрус чи ураган
Життя в людей позабирали,
То помста нашої Землі –
Річок, морів та океанів.
Людино! Схаменись мерщій,
Бо часу залишилось мало!

Момотови Лілія та Ліна